Заняття 1

Шіснадцяте березня
Тема 1. Олександр Довженко. «Ніч перед боєм».Видатний український кінорежисер і письменник. Його оповідання про один із періодів Другої світової війни. «Ніч перед боєм» – твір про героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців.

    

 Актуалізація опорних знань.

Пригадайте, чи відоме вам це ім'я?

-         Які його твори читали?

 Сприйняття й засвоєння нового матеріалу.

      Олександра Довженка знають і високо пошановують у цілому світі, бо, як кожний геній, він належить всьому людству. О. Довженко висловлював свої погляди, своє розуміння світу всіма притаманними йому засобами виразності: пером, пензлем, статтею, оповіданням, фільмом художнім і публіцистичним.Він був режисером-новатором, самобутнім прозаїком і драматургом, філософом, теоретиком мистецтва, полум'яним публіцистом, художником, невтомним громадським діячем, трибуном, військовим кореспондентом, одним із фундаторів радянської і світової кінематографії. Про себе він говорив: «Я народився і жив для добра і любові».

Але видатний український письменник, кінорежисер, автор одного з дванадцяти кращих фільмів світу помилявся. Він сам, його творчість належали не тільки його сучасникам, а належать і, поколінням нинішнім та прийдешнім. Про Довженка говорили  й  говорять в  усьому світі. 

Ось так про нього говорив А.Малишко : « Він залишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить,  як великий мислитель, що може стояти поруч із Сократом і Гомером». 

А Чарлі Чаплін, американський  кіноактор і кінорежисер, говорив: «Слов'янський кінематограф дав світові лише одного режисера – Олександра Довженка». (

 У цьому ми й переконаємося на сьогоднішньому уроці.

Опрацювання біографії О. Довженка.

Для того щоб ознайомитися з життєвим і творчим шляхом письменника прочитайте поданий нижче матеріал та перегляньте відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM

У зошитах заповніть анкету письменника

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року на околиці містечка Сосниця Чернігівської області над річкою Десною в родині козака-хлібороба. У батьків було 14 дітей, Олександр був сьомою дитиною, а залишились живими лише Олександр та його сестра. Через усе своє життя Олександр Довженко проніс велику любов до діда Семена Тарасовича — колишнього чумака, людини мудрої, чесної і незлобливої.   (Слайд 5).

Довженко у своїх автобіографічних творах з великою любов'ю й захопленням згадував своїх рідних.

У нас дід був дуже схожий на Бога. Коли я молився Богу, завжди бачив на покуті портрет діда у старих срібнофольгових шатах. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир.

Якщо дід Семен умів читати, то прабаба, батько й мати Довженка були неписьменними. Багато бачив я гарних людей, та такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса і велика, розумні сірі очі, тільки в них чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Життя батькове було нещасливе. Він помер вісімдесяти років. Був неграмотний, але зовні був схожий на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік. 

Мати Олександра, Одарка Єрмолаївна, за словами сина, "народилась для пісень", але "проплакала все життя..."

Мати частенько любила казати: "Нічого в світі так не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість.

Пригадую: основна риса характеру нашої сім'ї — насміхатись над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. Ми любили сміятись, дражнити одне одного, сміялись у добрі і в горі, сміялись над владою, над богом і над чортом, мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого. Сліз нам випадало в житті багато, більше, ніж сміху. І всі ми були добрі до людей. Своєрідність гумору була нашою родинною і національною ознакою..."

Ось такими запам’яталися Довженкові рідні. А далі пішли роки навчання.

У 1903—1911 pp. Олександр Довженко навчався у початковій, а потім у вищій початковій школі в місті  Сосниця. Він так про це згадував:

«Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник».

Після закінчення Сосницької школи О. Довженко, мрії якого у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства, далекого плавання, розведення риб, у 1911 році вступив до Глухівського учительського інституту. Там він навчався три роки, будучи наймолодшим серед студентів, багато з яких мали вже по тридцять чи тридцять два роки.

О. Довженко завдяки своїм однокурсникам вперше познайомився з українськими книжками і часописами, що видавалися у Львові і читалися потай від педагогів як щось рідне, але заборонене.

В інституті студентам було заборонено навіть розмовляти українською мовою. Цей навчальний заклад у колишній столиці українських гетьманів Дем'яна Многогрішного і Павла Полуботка, заманюючи здібну молодь стипендією у 120 карбованців на рік, готував учителів — обрусителів краю.

О. Довженко багато читає, бере участь у театральних аматорських виставах, малює, організовує український етнографічний хор в одному із сіл поблизу Глухова — грунтовно готує себе до просвітницької педагогічної діяльності. За своє навчання в Глухівському учительському інституті, як і кожен тодішній випускник цього закладу, О. Довженко був зобов'язаний відпрацювати чотири роки на вчительській посаді. На роботу його скерували до Житомирського вищого початкового училища, де він викладав фізику, природознавство, географію, навіть гімнастику, а для обдарованих учнів організував гурток малювання. Серйозно думав про свою подальшу освіту.

Почалося доросле самостійне життя. Митець працює, малює , планує й далі навчатися. На світогляд Довженка вплинула ситуація в тогочасній Російській імперії.

Наближалися буремні роки, які докорінно змінять хід історії й долі мільйонів людей. Довженко не стояв осторонь всіх цих подій.

Після історичних подій 1917 року, проголошення перших Універсалів Центральної Ради О. Довженко переїздить до Києва, де з головою поринає у вир тодішнього бурхливого життя.

Ці роки для О. Довженка були такими напруженими. Організовував мітинги і демонстрації. Працював завідувачем Житомирської партшколи, викладачем школи при штабі дивізії Миколи Щорса, секретарем губернського відділу народної освіти, комісаром Київського театру ім. Т. Г. Шевченка.

 Служив добровольцем в армії Симона Петлюри. Потрапивши до чекістів, був підданий умовному розстрілу і дивом уцілів. Як член партії українських есерів-боротьбистів влився разом з її лівим крилом на чолі з Василем Елланом-Блакитним до партії більшовиків (1920 p.), з якої його виключили 1923 року. Після цього до кінця свого життя О. Довженко залишався безпартійним.

У жовтні 1921 року Олександр Довженко з дипломатичною місією Наркомату закордонних справ УСРР виїхав за кордон. Спочатку працював у Варшаві, а з весни 1922 року — в Берліні. Перебуваючи в Берліні, вступив до приватного художнього училища і навчався у відомого німецького художника-експресіоніста професора Ернста Геккеля, а також відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва, мріючи продовжити художню освіту в Берлінській або Паризькій академії мистецтв. Проте влітку 1923 року його відкликали до Харкова.

 Він стає художником-ілюстратором, автором політичних карикатур, що їх друкував у газеті "Вісті ВУЦВК" під псевдонімом "Сашко". Тут відвідує засідання "Гарту", невдовзі стає одним із засновників найпрогресивнішої на гой час літературної організації письменників — ВАПЛІТЕ. Йому імпонує ідейно-естетична позиція її лідера М. Хвильового: вільний, самостійний шлях українського мистецтва, орієнтація на здобутки світової культури, а не російської.

Коли ми говоримо про Олександра  Довженка то чомусь не згадуємо саме про те,що він художник, але більшу славу він здобув як кінематографіст.

 Переломним у творчій долі О. Довженка став 1926 рік. Доля "посилає" його до Одеси, яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва, що тільки-но народжувалося.

Уже 1926 року Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми: короткометражні комедії "Вася-реформатор" і "Ягідка кохання". Це були ще учнівські роботи. А от "Сумка дипкур'єра" (1927) засвідчила про неабиякі мистецькі здібності режисера. У 1928 році з'явилася "Звенигора", яка принесла Довженкові визнання і світову славу.

У фільмі поєдналися глибокий філософський епос про долю народу і потужний ліричний струмінь. Цей фільм започаткував українське поетичне кіномистецтво. Він з успіхом обійшов екрани багатьох країн світу — Голландії, Франції, Англії, Америки, Греції. На нього звернула пильну увагу тодішня мистецька зарубіжна громадськість.

Наступний фільм "Арсенал" було створено вже на Київській кіностудії, куди

О. Довженко перебрався 1929 року. Зараз вона носить його ім'я, там діє музей. І щороку квітне яблуневий сад, посаджений руками митця. 

Світову славу О. Довженку приніс його останній німий фільм "Земля" (1930). У 1958 році у Брюсселі цю картину було визнано однією з 12-ти найкращих у світі. 

У середині 1930 року О. Довженко знайомиться з кінематографією Німеччини, Чехословаччини, Франції, Англії. Відвідує Берлін, Гамбург, Амстердам, Прагу, Париж, Лондон. Лондонська преса писала, що "Земля" — один з найбільш хвилюючих радянських фільмів. В огляді підкреслювалося, що Олександр Довженко став у ряд найбільш уславлених кінематографістів світу.

У 1935 році знімає  фільм "Аероград". У грудні 1935 року почалася його демонстрація у нью-йоркських кінотеатрах. Не сходив з екрана цей твір і в березні наступного року. Кінокритики відзначали, що своїми засобами використання звуку в "Аерограді" автор на багато років випередив усі існуючі фільми. Президія Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР ухвалює: нагородити О. Довженка орденом Леніна. На Київській кіностудії 1939 року з'являється фільм О. Довженка за його сценарієм "Щорс".

З початком війни О. Довженко разом із Київською кіностудією, якою тоді керував, потрапляє до Уфи, невдовзі до Ашхабада. Дуже болісно сприймаючи фашистську окупацію України, добровольцем іде на фронт як кореспондент газети "Красная Армия". В політуправлінні Південно-Західного фронту йому присвоюють звання полковника. Бере участь у визволенні Харкова і Києва,

У 1942 році у фронтових газетах друкуються його оповідання "Незабутнє", "На колючому дроті", "Мати", "Воля до життя", "Ніч перед боєм", "Стій, смерть, зупинись". Деякі з них він потім органічно вплете у свою кіноповість "Україна в огні".

У 1943 році все пережите і передумане оформилось у кіноповість "Україна в огні". З однією із журнальних версток познайомився Сталін і заборонив її друкувати.

 31 січня 1944 року відбулося "кремлівське розп'яття" Довженка, організоване особисто Сталіним. На засіданні двох політбюро центральних комітетів всесоюзної та української компартії доповідав сам диктатор: "Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті "Україна в огні».

Восени 1945 року О. Довженко завершує "Повість полум'яних літ", в якій, бажаючи хоч щось сказати своєму народові, пішов на певний компроміс із системою. Цей твір йому не дозволили ні екранізувати, ні опублікувати.

Всесвітньовідомому кінорежисерові після війни дозволили зняти лише один фільм про російського садівника І. Мічуріна. О. Довженко прагнув поїхати на Україну.

Він говорив: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві, десь над Дніпром, на горі».

У 1951 році після багаторічної перерви О. Довженко нарешті одержує можливість відвідати Україну.

Все, що О. Довженко пише і подає на розгляд як сценарій майбутнього фільму, знову не задовольняє можновладців. Вони далі намагаються духовно зламати художника, примусити його творити таку ж сірятину, яка заполонила літературу і кіно й відповідала всім канонам соцреалізму. Виконуючи їхні каверзи, О. Довженко 17 разів переробляє свій твір, який остаточно називає "Поема про море". Фільм за цим літературним сценарієм О. Довженко мріяв знімати на рідній Київській кіностудії, яку він заснував, розбудовував і біля якої своїми руками ще в передвоєнні роки виплекав чудовий яблуневий сад. Але йому відмовили і в цьому, і він змушений був погодитися знімати "Поему" на студії "Мосфільм". 10 жовтня 1956 року О. Довженко звернувся із заявою до Спілки письменників України.

 Ішов 1956 рік. У березні київський журнал "Дніпро" опублікував його автобіографічну кіноповість "Зачарована Десна", над якою він почав працювати ще в 1942 році. 25 листопада 1956 року, не дочекавшись виходу своєї першої великої книги, Олександр Петрович Довженко відійшов у вічність. Поховали його на Новодівичому кладовищі в Москві.

Так стисло ми з вами познайомись з основними етапами життя й діяльності О.Довженка.

       Робота над змістом твору.

Наступним етапом нашої роботи буде – аналіз оповідання «Ніч перед боєм».

      Подумайте і дайте відповіді на питаня:

            ─ Які твори про ВВВ ви читали?

            ─ Що ви думаєте про війну взагалі?  Чи буває вона справедливою або      несправедливою?

      

  Щоб краще налаштуватися на сприйняття змісту твору, я пропоную переглянути ось цей  відео-ролик:

https://www.youtube.com/watch?v=xIOezg8ge8s&t=214s

       Історія написання оповідання.

 Коли вороги прийшли на землю твоїх батьків, то обов’язок кожного — стати на її захист, зробити все можливе, щоб захистити рідних, близьких, увесь народ від нападників. Найважчий тягар лягає на плечі чоловіків та юнаків, яким ще важко знайти в собі силу духу й мужність, щоб іти безоглядно в бій на смерть. І ці молоді люди звертаються за порадою до бувалих воїнів, до своїх командирів, які власним прикладом показували зразки патріотизму та героїзму. О. Довженко з ретельністю літописця фіксував випадки, які ставали йому відомими як військовому кореспонденту, щоб підтримати дух інших, які таких зразків перед собою не мали.

Подвиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу ворога одразу ж ставали для

 О. Довженка предметом глибокого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання «Ніч перед боєм», в основу якого ліг реальний епізод. Два діди — Платон і Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен із гітлерівцями. Сюжети творів воєнної тематики письменник будує на трагедійних конфліктах, гостродраматичних відносинах, у яких характери розкриваються глибинно та несподівано.

«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів, з якими зустрічався сам автор. І з його згоди вперше твір було надруковано як нарис, як документ. Слово «оповідання» з’явилося в пізніших передруках.

     3.4.Теорія літератури .

         ─  Що таке оповідання? 

Записати до зошитів:

Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажу.

             ─ Стисло перекажіть зміст оповідання.

             ─ Чи сподобався вам твір, який ви прочитали вдома?

             ─   Які емоції викликав у вас цей твір?

             ─   Що вразило найбільше?      

             ─   Як видумаєте, твір Довженка актуальний  саме сьогодні?

        3.5. Ідейно- художній аналіз «Ніч перед боєм».

У зошитах створити та заповнити  Паспорт оповідання:

Дата написання :

Жанр :

Тема:  

Ідея: 

Проблематика твору:

─ захист рідної землі;

─ честь і зрада;

─ героїзм і боягузтво;

─ взаємовідносини між поколіннями.

Головні герої:

 ─Чи випадково Довженко підібрав такі прізвища? Що вони символізують?

      

      Згадати з яких частин складається композиція твори, переглянути запропоновану. Чи правильно зазначені усі частини? Якщо ні відредагуйте їх у зошитах!

 Композиція твору.

           Експозиція

Ніч.Бійці відпочивають,очікуючи завтрашнього бою. Просять Петра Колодуба –Героя Радянського Союзу-щось розповісти

           Зав'язка.

Відступають радянські війська,підходять до Десни,просять дідів переправити їх через річку.

           Розвиток дії.

           Кульмінація

Потоплення гітлерівців.

           Розв'язка

Бійці йдуть у бій.

Закріплення вивченого матеріалу

      Подумайте і дайте відповідь на питання:

 ─ Які образи твору викликають у вас симпатію? Чому?

 ─ Чи передбачувана для вас була смерть рибалок-перевізників?

 ─ Які моральні уроки засвоїли ви після вивчення цього твору?(Письмово)

VI. Домашня робота.

Написати твір-роздум

«У чому актуальність твору? Чи можна провести аналогії між подіями 1941 – 1942 р.р. і сучасністю?»

Підбиття підсумків уроку.

   Саме вам, діти, через роки, десятиліття слід нести пам’ять про страшну війну, яка принесла горе майже в кожну домівку, саме ви  не повинні забувати тих, хто захищав нашу Батьківщину від фашистської навали. Тих сивочолих ветеранів, у яких до цієї пори не загоїлися рани. Берегти спогади про тих, хто недолюбив, у кого так і не здійснилися мрії, хто поліг у боях, визволяючи міста і села України, хто свідомо зробив крок на зустріч зі смертю, аби ви жили у мирній Україні. Цих років не померкне слава! Ми присягаємося вам:”Ніхто не забутий, ніщо не забуте…”

Шановні восьмикласники, виконавши усі письмові та усні 

завдання, виконайте тестові завдання за посиланням:

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScaVmEla-C8dTVyszKIqzf66vKVeB9fytu-ZDgWgU3xdJwONQ/viewform?usp=sf_link