Дванадцяте травня
Читання мовчки (розуміння, запам’ятовування) текстів.
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
Відкрий зошит та запиши :
Тридцяте березня
Читання мовчки
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Мовленнєва розминка
Робота над скоромовкою.
Навчися читати скоромовку та вивчи її на пам*ять
На город заліз гарбуз, у землі засів, загруз.
Налетіла враз гроза й намочила гарбуза.
Зморщив лоба той гарбуз:
«Ох, забув узять картуз...» В. Кравчук
Налетіла враз гроза й намочила гарбуза.
Зморщив лоба той гарбуз:
«Ох, забув узять картуз...» В. Кравчук
Робота над чистомовкою.
Навчися правильно читати:
Щі-щі-щі — понад шляхом є кущі.
Ока-ока-ока — на кущі сорока.
Ня-ня-ня — там маленьке зайченя.
Ик-ик-ик — здивувався хлопчик.
3. Гра «Утворіть слова за зразком». За зразком запиши у зошиті:
Борода — бородище, голова —
лапа — яма —
кавун — ведмідь -
вовк — морква —
комар — кіт —
павук — вітер —
буряк — помідор —
гарбуз — гарбузище
4.Дидактична гра «Збери слова». Склади та запиши слова:
Буз, гар; бу, гар, зик; ще, гар, зи, бу.
III. РОБОТА НАД ТЕКСТОМ ЗА ЗІРКОЮ МЕНЗАТЮК «ГАРБУЗИЩЕ».
Словникова робота. Робота зі словником.
Тлумачення слів. Уважно прочитай та запам*ятай:
Огудиння - стебла чи гілки повзучої, виткої рослини.
Зніяковів – смутився
Залопотіли-зашуміли.
Прядиво – волокно, приготовлене до прядіння.
Допровадили – дотягли.
Читання мовчки:
Уважно прочитай текст та дай відповіді на питання після тексту:
Гарбузище
На городі між огудинням зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.
— Що з тебе виросте, з такої великої?
— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.
Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.
— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.
— Я ще маленький... — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.
І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.
— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...
— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!
— Як моя голова? Гаразд, почекаю.
Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.
— Це ще би дощику...
Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.
Після дощу прийшов на город Михасько.
— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!
— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.
— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.
Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.
— Це ще би сонця... — каже.
Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.
Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:
— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?
— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.
— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..
— Бо на кашу пора!
Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село! (Зірка Мензатюк, 298 слів)
На городі між огудинням зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.
— Що з тебе виросте, з такої великої?
— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.
Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.
— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.
— Я ще маленький... — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.
І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.
— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...
— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!
— Як моя голова? Гаразд, почекаю.
Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.
— Це ще би дощику...
Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.
Після дощу прийшов на город Михасько.
— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!
— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.
— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.
Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.
— Це ще би сонця... — каже.
Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.
Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:
— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?
— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.
— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..
— Бо на кашу пора!
Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село! (Зірка Мензатюк, 298 слів)
Виконай тестові завдання
Подумай і усно дай відповіді на питання:
-Назвіть дійових осіб твору.
-Яким гарбузик був спочатку?
-Що розсмішило молоденького джмелика?
-Що хотів Михась зробити з гарбузика? Що йому завадило?
-Що допомогло вирости гарбузові?
-Чому джмелик не побачив гарбуза?
-Як він його назвав? Про що запитав?
- Як гарбуз потрапив у двір?
-Чому вибраний такий заголовок до твору?
-Яким став гарбуз?
-Які слова допомагають дібрати відповідну інтонацію? (Джмелик здивувався, затрясся, загудів від сміху, питає, гарбузик зніяковів, просить, гуде).
Комментариев нет:
Отправить комментарий