27.04.2020

Двадцять сьоме квітня
Максим Рильський "Ніколи я не знав, що так люблю". С. Журахович "Дерева не плачуть"
1. Уважно прочитай поезію М. Рильського та дай відповіді на питання після твору:
Ніколи я не знав, що так люблю —

До болю, до смертельного жалю —

Понад Дніпром сріблисті верболози.

Березу, що прозорі ронить сльози

На тиху, присмирнілу мураву,

Бур'ян в напівзасипанім рову,

Де часом вальдшнеп, поетична птиця,

Між листям жовтим від стрільця таїться.

Ніколи я не знав, як тяжко жить

Без солов'я, що в пісні аж тремтить

Тільцем своїм маленьким і гарячим...

(Коли таке ми раз в житті побачим,

Як бачив я в ліщині, при горі,

Насупроти рожевої зорі,

Над рідним ставом,— ніжної отрути

Ніколи нам, довіку не забути!)

Ніколи я не знав, що малюки,

Вітаючи нас помахом руки,

Коли наш поїзд між полями лине,

Дарують неоцінні нам перлини,

Які ревниво треба берегти.

Чужі перетинаючи мости,

Милуючися пишними містами,

На площі, що розквітли прапорами

І головами людськими киплять,

Я голосу не можу відігнать

Єдиного, що зве мене і кличе,

І заглядаєш ти мені у вічі,

І я руками тінь твою ловлю.

Ніколи я не знав, що так люблю.
1. До любов про кого чи до чого говорить автор?
2. А як ти ставишся до своєї країни.
3. Письмово дай відповідь на питання: За що ти любиш свою Батьківщину?
2. Уважно прочитай твір С. Жураховича "Дерева не плачуть" та дай відповіді на питання після тексту:

Дерева не плачуть

Молода берізка вибігла на узлісся. Хотіла подивитись, що на світі робиться. На узліссі просторо, дерева не затуляють виднокругу. І так багато сонця, і так легко дихається. Вона ледве шелестіла своїм яснозеленим листям. Мабуть, розмовляла сама з собою. Та одного разу кремезний дуб, що височів трохи оподалік, почув несподівано: — Я знаю людей, — прошелестіла берізка. — Що ? Що ? — хитнув верховіттям дуб. — Звідки тобі знати людей? Я стою тут, може, двісті весен, може двісті зим і літ... Я бачив людей на своєму віку — ого-го! Не дивина, що я їх добре знаю — веселий народ. Які пісні я тут чув! Які любовні клятви!.. А ти, що ти можеш знати? Коли ти побачила світ? Він пишався своїм різьбленим листям. Хто ще в лісі має таке чудове листя, як дуб? — Я знаю людей, — вперто прошелестіла берізка.

— Що ти знаєш, що ти знаєш? — уже дратуючись, шамкав дуб. — Це я знаю людей. Веселий народ! Звідки тобі їх знати? Біля тебе коли-не-коли зупиниться хтось. А до мене йдуть і йдуть — ого-го! Співають, жартують... — Я знаю, — знов прошелестіла берізка. — Що ти знаєш? Ну, які ж вони? — Вони... Вони різні. — Різні? — Коли б старий дуб міг хитатися від сміху, то він, напевне, захитався б так, що всі жолуді посипалися б додолу. Але хитнулися тільки найтонші гілочки, і дуб засміявся своїм дерев'яним сміхом. — Різні? Звідки це тобі знати? Ти, мабуть, лиш десять років своє листя міняла. А глянь, яка на тобі тонісінька кора... Що ти можеш знати?

— Саме тому й знаю, — ще впертіше відповіла берізка. — Що значить "саме тому"? — не зрозумів дуб. — Ану розкажи. Берізка мовчала. — Розповідай! — сердито прошумів дуб. І вона розповідала. — Одного разу під білим стовбурцем сиділо двоє людей. Вони розмовляли, курили. Вона не прислухалась до їхньої розмови. Хіба мало людських голосів чути на узліссі? А потім один узяв і приткнув до стовбура свою запалену цигарку. Вогонь уп'явся у тонку кору, пропік її наскрізь і тільки тоді погас. Він пік мене вогнем і спокійно дивився. Боляче було від вогню. Коли цигарка, гаснучи, по-зміїному зашипіла, другий чоловік, що сидів задуманий, підняв очі й вигукнув: "Що ти робиш?" Але той, хто тримав недокурок, лише скривив губи: "Хіба тобі болить?" Два обличчя були повернені до мене. Одне байдуже, нерухоме, а друге скривлене судорогою болю. Я їх ніколи не забуду. — І оце все? — загудів, засміявся дуб.— Погасив цигарку? Припалив кору... Ха-ха-ха! Ну й що ж ? Боляче? А хто тобі винен, що в тебе така тонісінька шкірка? Глянь на мене. І він сам замилувався своєю почорнілою, зашкарублою, потрісканою корою. З самих тільки тріщин можна було бачити, яка вона твердюща, яка грубезна. — Корище! — задоволено сказав дуб. — Що їй цигарка! Мене якийсь один ножем ударив — і що ж ? Тільки дряпина лишилась. А ніж зігнувся, ха-ха? А вона про якусь цигарку, про недокурок. Чи варто про такий дріб'язок говорити? Ох, ці тонкошкірі!.. Ви тільки послухайте: вона знає людей. Вона знає... Що там цигарка, що ніж! От коли б з сокирою підійшою до тебе, тоді інша річ. Високий і широкоплечий дуб ще довго шумів своїм розбурханим листям. А берізка мовчала. З темної ранки, там, де стовбур було пропечено вогнем, стікали прозорі краплі. Дерева не плачуть. Ту рідину люди називають березовим соком.

Семен Журахович

1. Про яку прикру подію йдеться у творі?

2. Чому плакала береза?

3. Як люди ображають дерева?

4. Чому нас навчає це оповідання?

3. Виконай тестові завдання:

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfjErt_kbqBjeKJMDZQ5RYxJjvH4a_mYonQUyzp5dE3SdaQPg/viewform?usp=sf_link